Бойко
(Штрихи до портрету сучасного вчителя)
Прізвище, яке подарували йому батьки, наш Президент назвав у контексті своєї промови під час недавніх відвідин Донбасу, як одне із найпоширеніших, щедро розсипаних по всій Україні. Георгій Володимирович Бойко є українцем у кількох номінаціях. По-перше, за національністю і полтавським корінням (на жаль наші державотворці цю графу посоромились закріпити в паспорті), по-друге, за професією. По закінченню педінституту й отримання фаху вчителя української мови та літератури, він уже більше двох десятків років вірою і правдою викладає ці предмети у сільській школі, активно популяризує державну мову в зросійщеному Донбасі. І по-третє, він є українцем по духу та складу характеру. Має гнучкий з хитринкою розум, добру, але «не добреньку» за власним висловом вдачу, і невичерпне почуття гумору.
… За все своє життя він так і не навчився ходити. Та нехай небайдужий читач не поспішає пройматися жалісливим співчуттям до нашого героя. Його хода, стрімкі і довгі кроки дуже нагадують біг; тому його супутникам доводиться докладати зусиль, щоб хоча би підтюпцем встигати за колегою. Такий собі фрагмент картини «Петро І на будівництві Петербурга». Колись на лекціях з діалектичного матеріалізму студенти засвоювали незаперечну філософську істину, що рух – це спосіб існування матерії. Для нього рух – це не просто механічне пересування від дому до школи і назад, це – творчість, напружена робота неабиякого інтелекту, інтегруючого великі і малі педагогічні ідеї, котрі вимагають неодмінного втілення їх у життя.
Реалізовує себе в дітях. Школярі для Георгія Володимировича начебто такий собі пластичний матеріал, з якого він «ліпить» образи майбутніх особистостей. І не тільки. У процесі цього «ліплення» виникає співпраця, діти саморозвиваються та самовдосконалюються: залучаються до колективних творчих справ, організовують інтелектуально-просвітницький клуб «Крокус», видають цілком серйозну газету з журналістськими дослідженнями та пробами поетичного пера. І навіть створюють учнівську державу з президентом і парламентом. Так же несамовито прилучив до пошуково-дослідницької діяльності свою доньку Світлану. Другокурсниця філфаку чи не єдина серед однолітків має уже сьогодні друковані наукові праці. «Навчання через творчість», - таку назву мав перший узагальнений досвід учителя Бойка, якому він не зраджує і до сьогодні.
… Невелика сільська школа в Новоукраїнці відома нині своїми переможцями, призерами і лауреатами Всеукраїнських і обласних предметних олімпіад, конкурсів учнівської творчості. До цих незаперечних дитячих успіхів доклав чимало розуму й серця, фізичних і душевних мук сам Георгій Володимирович. Він мабуть міг стати непоганим керівником, державним чиновником чи професійним науковцем, оскільки є цілком сучасною діловою людиною, яка легко вписується в технічні і соціальні аспекти XXІ століття. Та він залишається учителем. І ні за що не хоче відриватися від дітей у спілкуванні, в перманентній співпраці з якими черпає своє наснагу і , як що хочете, власну славу.
Так, він небайдужий до слави, до популярності, які є для нього результатом багаторічної різнопланової педагогічної праці. Не кожен учитель наважився би, мабуть, на прощальному вечорі нагадати випускникам дату свого народження і закликати надсилати вітання цього дня. Але ж і обов’язково припрошував заходити в гості, яким завжди радий.
Він – актор. Для нього життя – це театр, як у Шекспіра. І в кожної людини своя роль. У нього - також. А слава таки не обминає його. Не раз ставав переможцем обласного і лауреатом Всеукраїнського конкурсу «Вчитель року». А в році нинішньому став кращим за професією на Донеччині в номінації «Кращий учитель гуманітарних дисциплін -2005». Його нестандартні лекції-практикуми охоче відвідують колеги, курсанти обласного інституту післядипломної педагогічної освіти. Серед багатьох учнів та вчителів популярні його підручники, написані самостійно чи у співавторстві з викладачами Донецького національного університету.
Все вище сказане являє собою лише окремі, далеко не повні сторінки невтомної звитяги на педагогічній ниві цієї неординарної та неоднозначної особистості, в якої ще все попереду…
… Давно хотів написати нарис про Георгія Бойка. Та завжди щось зупиняло чи чогось не вистачало. Нині, коли в моє життя прокралася негода, він якось непомітно виявився поруч і просто підставив своє плече. Добрим словом, ненав’язливою порадою випромінював оптимізм, бадьорість, віру у власні сили. То ж нехай, шановний колего, життєдайна зоря благодатним сяйвом довго і щасливо освітлює твою життєву та професійну стежину.
Володимир Загоруйко,
учитель Новоукраїнської ЗШ І-ІІІ ступенів
| 
